4 Перевода «Письма матери» Сергея Есенина на украинский язык

Как человеку, не проживающему в украиноязычной среде почти 35 лет, мне поначалу было трудно воспринимать украинский язык на слух. Но ввиду несчастливой оказии бандитского нападения России на «братский народ» и необходимости постоянного прослушивания военных сводок, понимание языка быстро восстановилось. Однако, одно дело слушать военных экспертов, другое – ощущать поэзию. Поэтому в последнее время сравниваю разные переводы произведений, мне давно известных, и как-бы пробую из на вкус.

 

Оригинал, скорее всего, известен всем, так как он был в обязательной школьной программе.

Это «Письмо матери» Сергея Есенина (1924).

Перевод 1 (Автор: Олехо)


Чи жива ще ти, моя старенька?
Я живий і шлю тобі привіт.
Хай життя несе тобі, рідненька,
ще багато негасимих літ.

Знаю я – ховаючи тривогу,
ти жалкуєш за мої літа
і ще часто ходиш на дорогу,
кинувши на плечі кожуха.

Бачиш ти у темряві вечірній,
ні, не сон, а марево скоріш,
наче хтось мені у п'яній бійці
застромив під серце фінський ніж.

Я прошу, рідненька, зупинися,
не пускай печаль в свої роки.
Не такий пропащий я п'яниця
щоб, тебе забувши, відійти.

Я ж такий, як і раніше, ніжний
й кожний день втішаюся у тім,
що колись, у час свій не утішний,
повернуся в наш старенький дім.

Повернуся, як розкине віти
наш весняний білосніжний сад,
тільки ранком у духмяні квіти
не буди, як вісім літ назад.

Не буди того, що не збулося,
не тривож, що з часом утекло,
надто рано серцю довелося
скуштувати втрат гірких вино.

І молитви не навчай, не треба.
У минуле вороття нема.
Ти для мене і священне небо
і єдина твердь моя земна.

То ж покинь свою пусту тривогу,
біль душі сльозами не кажи.
Не ходи так часто на дорогу,
не сумуй за мною, не тужи.

Перевод 2 (Автор: Роман Селіверстов)

Ще жива? Привіт, моя старенька.
Ось пишу, що ще живий і я.
Над хатинкою, не раз, рідненька,
Хай палає вранішня зоря.

Пишуть, що ти мало не щоднини
На дорозі, у гіркім полині
Марно виглядаєш свого сина
В до дірок заношеній кофтині.

Що душі твоїй неприкаянІй
Сниться часто, не один вже рік,
Ніби хтось мене у бійці п'яній
Пирнув зрадницьки ножем під бік.

Смуток, рідна, не бери за звичку.
Заспокійся, мамо, все пройде.
Не такий гіркий вже я п'яничка,
Щоб померти, не провідавши тебе.

Я такий же ніжний, як раніше.
І лелію мрію лиш одну -
Щоб з тобою під старою вишнею
Ще зустріти не одну весну.

Повернусь, постукаю в віконце,
У саду веснянім скину втому.
Тільки ж не буди мене схід-сонця,
Як раніше - вісім років тому.

Не буди того, про що відмріяв,
Не тривож того, що не збулось.
Надто швидко вітер все розвіяв,
Гіркоту відчути довелось.

Ні до молитов, ані до сміху -
До старого не вернуся я.
Ти мені - і поміч, і утіха,
Й життєдайна вранішня зоря.

Я прошу - забудь свою тривогу,
Безнадійно не сумуй за сином.
Не виходь так часто на дорогу
В до дірок заношеній кофтині.

Перевод 3 (Автор: Константин Дрок)

Ти жива іще, моя старенька?
Шлю тобі я ніжний свій привіт.
Хай завжди в твоє віконце, ненько,
Вечоровий сяє небозвід.

Пишуть — ти, ховаючи тривогу,
Журишся за мною цілі дні.
Що ти часто ходиш на дорогу
У старім, потертім шушуні.

І тобі щовечора спокою
Не дають думки одні і ті ж —
Ніби хтось мені із перепою
Увігнав під серце фінський ніж.

Та нічого, рідна, вгомонися
Й не тужи в світання голубе.
Не такий-бо я гіркий п'яниця,
Щоб помер, не бачивши тебе.

Я такий же мрійний, як раніше,
Й думаю у мороці нічнім,
Щоб від туги лютої скоріше
Повернутися в наш тихий дім.

Я вернусь, коли розкине віти
Сад весняний в білому диму.
Лиш мене уранці не буди ти,
Як бувало, вісім літ тому.

Не хвилюй того, що серце гріє,
Не тривож того, що в забутті.
Дуже рано втратив я надії,
Рано втому звідав на путі.

І молитись не давай поради, —
Загубився до старого слід.
Ти одна в житті моїм відрада,
Ти єдина — сяйво юних літ.

Тож забудь ти про свою тривогу,
Не сумуй за мною цілі дні;
Не ходи так часто на дорогу
У старім, потертім шушуні.

Перевод 4 (Автор: Ярослав Чорногуз)

Ти жива іще, моя старенька?
Я також. Уклін тобі земний!
Хай над хатою твоєю, ненько,
Невимовне світло струменить.

Пишуть, що тамуючи тривогу,
Ти сумуєш тяжко по мені,
І що часто ходиш на дорогу
В старомоднім давнім шушуні.

І тобі у синій млі здається,
Видива являються все ті ж –
В ресторанній бійці аж під серце
Вгородив мені хтось фінський ніж.

Заспокойся, рідна, і послухай,
То лиш марення, облиш їх ти.
Не такий вже я гіркий п»янюга,
Щоб тебе, не бачивши, піти.

Я і зараз ніжний, як з тобою,
Й безнастанно мрію лиш о тім
Щоб скоріш од туги бунтівної
Утекти у наш низенький дім.

Навесні я повернуся, ненько,
Коли сад розкине білий цвіт.
Тільки не буди мене раненько
Як колись, тому вже вісім літ.

Не буди минулого, не варто,
Не турбуй того, що не збулось, -
Надто ранні - втому і утрату -
У житті зазнати довелось.

І молитися не вчи мене, їй-богу,
Не вернути вже минулі дні.
Ти одна – одрада й допомога,
Й світло невимовне ти мені.

То забудь же про свою тривогу,
Не сумуй так тяжко по мені.
Не виходь так часто на дорогу
В старомоднім давнім шушуні.